Урочистості, присвячені 90-річчю від дня народження прославленого льотчика, Тричі Героя Радянського Союзу, маршала Івана Микитовича Кожедуба відбулися в Москві, де він довгі роки жив і працював, і де ім'ям його названі вулиця та школа. До речі, саме над цією школою, над вулицею Кожедуба пролітають, повертаючись із параду над Червоною площею, легендарні "Русские витязи" і "Стрижи", немов би салютуючи славному синові Вітчизни.

Там, на на південному сході російської столиці, у Любліно, на залитій сонячною повінню площі біля школи №2011, прикрашеної нещодавно відкритим бронзовим барельєфом І.М. Кожедуба, у день його народження, 8 червня, зібралися керівники управи Любліно, включаючи її главу Сергія Миколайовича Буянкіна й голову муніципальних законодавчих зборів Юрія Олексійовича Андріанова, педагоги та школярі, мешканці району, численні гості, зокрема, й військові льотчики, які особисто знали Івана Микитовича, багато чому навчалися в нього.

Серед них — випускник Харківського військового авіаційного училища Петро Іванович Тараненко, представник федерації авіації та космонавтики Володимир Іванович Бірюков, Вінер Каримович Шарипов, який багато років прослужив льотчиком-інструктором на знаменитій Кубинці, майстер спорту з парашутного спорту. Через них опосередковано стрічаєшся з живим образом Івана Кожедуба, закарбованим у пам'яті ветеранів. Розмовляємо. Увінчаний сивинами бойовий льотчик Павло Степанович Ніколаєв, що також закінчив Харківське авіаційне, згадав про незабутні зустрічі з Кожедубом під час битви на Курській дузі, авіамеханік Іван Васильович Зинов'єв розповів про те, як літав разом з Іваном Микитовичем уже в п'ятдесяті роки з Тушино до Кубинку, і як легендарний льотчик, що став на той час знаним воєначальником, зворушливо піклувався про своїх підлеглих... Що цікаво, обидва ветерани пройшли фронтовими дорогами й через Україну, а Іван Васильович 1944 р. служив на Сумщині, у Лебедині, не так далеко від рідних місць Івана Кожедуба.

Учасники ювілейних зборів у Люблино тепло прийняли переданий їм через Бібліотеку української літератури в Москві привіт з України, з міста Шостки та рідного села Кожедуба Ображіївки, де в цей же час почалися торжества, присвячені пам'яті Героя. Після мітингу та концерту відбулася військово-спортивна гра, а гості відвідали шкільний музей, де представлена чудова експозиція, що розповідає про життєвий шлях і подвиги Івана Кожедуба.

Тут якраз доречно було запросити їх ознайомитися й з музеєм Тричі Героя на його батьківщині, у Шостціе. Благо, що для цього не обов'язково рушати в далеку дорогу, адже, за домовленістю із цим музеєм, Бібліотека української літератури в Москві влаштувала виставку-презентацію Шосткинського музею, звідки сюди було передано чимало цікавих матеріалів. Запрошення було із вдячністю прийняте.

І ось уже наступного дня розпочаті в Люблино торжества продовжилися неподалік центру Москви, в БУЛ на Трифоновській, 61 — відкриттям експозиції "Сокіл з Ображіївки", організованої в рамках нового проекту "Представляємо музей у бібліотеці".

Приємно було побачити серед відвідувачів і творця шкільного музею І.М. Кожедуба в Люблино Валентину Олександрівну Іонову, і колишніх льотчиків, котрі ніби перенесли до бібліотечної зали атмосферу люблинского свята. Влаштована в Бібліотеці української літератури кспозиція наочно показує, як шанують пам'ять про Героя на його батьківщині. Тут, в Ображіївці, Іван закінчив школу, а потім півроку працював у рідному селі бібліотекарем. Після закінчення Шосткинського хіміко-технологічного технікуму 1940 року вступив до лав Червоної армії, де 1941 року закінчив Чугуївську військову авіаційну школу , після чого сам став пілотом-інструктором у Військовій авіаційній школі пілотів. Там готував льотчиків для фронту до березня 1943 року, після чого сам пішов на фронт.

За роки Великої Вітчизняної війни Кожедуб пройшов шлях від старшого льотчика до командира винищувального авіаційного полку, воював на Воронізькому, Степовому, 1-му і 2-му Українських фронтах, де здійснив у цілому понад 320 бойових вильотів і особисто збив 62 літака супротивника.

Як відомо, за всю війну Кожедуб жодного разу не був збитий і ввійшов в історію як найбільш результативний льотчик-винищувач у всій авіації союзників.

Представлені в експозиції фотографії та інші документи змальовують яскравий образ Переможця. Ознайомившись із матеріалами виставки, розгорнутої в читальній залі, почесні гості разом із представниками сумського земляцтва потім продовжили спілкування в конференц-залі, де подивилися чудові фільми про Івана Кожедуба, створені науковим співробітником Шосткинського музею Миколою Кокшайкіним. Звучали вірші, присвячені військовому подвигу та дружбі, і улюблена пісня Кожедуба, яка зачарувала всіх —"Козаченьку, куди йдеш..." — у довоєнному записі (платівка підмосковного Ногінського заводу), що її Іван так любив слухати замолоду на тому самому патефоні, що нині дбайливо зберігається в музеї на його батьківщині.

Відтепер ця пісня, як і інші матеріали, представлені на нашій виставці, увійдуть до кожедубівського фонду Бібліотеки української літератури в Москві. Який, до речі кажучи, щойно сьогодні поповнився чудово проілюстрованим томом "Кожедуб", що тільки-но побачив світ в серії "Жизнь замечательных людей" московського видавництва "Молодая гвардия".

У передмові до цієї книги Герой Росії, заслужений військовий льотчик СРСР П. Дейнекин пише: "Мені, синові загиблого льотчика, довелось зустрічатися з І.М. Кожедубом — наші скромні, з дерев'яних панелей дачки в підмосковному селищі Монино перебували навпроти одна одної. Це була дуже щиросерда й задушевна людина. Запам'яталося його шанобливе ставлення до людей, доброзичливий гумор і яскраві, з незвичайним рисунком сині очі..."

Дивимося в ясне синє мирне небо — і бачимо очі Кожедуба.

І над Москвою, і над рідною його Ображіївкою.

Прес-служба Бібліотеки українскої літератури у Москві

ВІТАЄМО ЛАУРЕАТА МІЖНАРОДНОГО ЛІТЕРАТУРНОГО ФЕСТИВАЛЮ «ПОЮЩИЕ ПИСЬМЕНА»

На врочистій церемонії закриття другого Міжнародного фестивалю слов`янської поезії «Поющие письмена», що 30 травня закінчився в Твері, лауреатами 2010 року проголошені сербський поет Радомир Андрич, український поет та перекладач з Москви Віталій Крикуненко, росіяни — перекладачка Ольга Панькіна (Москва) та поет Володимир Львов (Твер).

Вітаємо заступника директора Бібліотеки української літератури Віталія Григоровича Крикуненка з високою відзнакою його самовідданої праці на ниві міжслов`янських і, зокрема, українсько-російських літературних та культурних зв`язків, як талановитого письменника, укладача кількох антологій та збірників української поезії, виданих у російському перекладі, та перекладів російських письменників українською мовою.

На фото: кришталеве перо — приз фестивалю «Поющие письмена, диплом лауреата та укладена ним антологія української поезії «Из века в век», де В.Г. Крикуненко виступає і як перекладач, автор передмови та коментарів), що побачила світ у Москві двома виданнями (2004 та 2007 рр.)

Віталій Крикуненко

«Добрий вечір!..»: продовження буде

Чергова, вже третя, зустріч у циклі «Добрий вечір з Фаїною Грімберг», започаткованому під час сьогорічних шевченківських днів у Бібліотеці української літератури, цього разу розпочалася з перегляду відомого кіношедевра — «Тіні забутих предків», створеного ще 1964 р. Сергієм Параджановим за мотивами повісті Михайла Коцюбинського. І то не було випадковим збігом обставин: адже творчість цього українського класика, як і поезія Тараса Шевченка, драматургія Лесі Українки, про які так цікаво розповідала Фаїна Іонтелівна під час двох попередніх зустрічей, — також перебуває в полі її глибоких професійних зацікавлень.

То ж і тепер українські екскурси російської письменниці, сповнені влучних характеристик європейського рівня прози Михайла Коцюбинського, напрочуд проникливих спостережень щодо кінематографічного втілення його «карпатської» повісті у фільмі Параджанова, заворожили слухачів не тільки обширом ерудиції коментатора, але й непоказною залюбленістю її в світ українського фольклору, народної етики та філософії, яскраво відтворених у «Тінях забутих предків».

Цікаво, що українські мотиви проймають і поетичні твори Фаїни Грімберг. В неповторному прочитанні автора прозвучала її оповідь про яскраву історичну постать українського життя вісімнадцятого століття —племінника гетьмана Мазепи Андрія Войнаровського, оспіваного свого часу у відомій поемі Кіндрата Рилєєва. Як і деякі інші твори Ф.І. Грімберг, ця її поема надається автором для перекладу українською мовою. Плекаємо надію, що завдяки їх опублікуванню, бібліотечні зустрічі з чудовою російською письменницею невдовзі переростуть в зацікавлене ознайомлення з її творчістю широкої української аудиторії. Й таке спілкування наших мов та літератур сьогодні потрібне, можливо, як ніколи.

На черзі — цикли зустрічей і з іншими письменниками, які хотіли б долучитися до діалогу культур та літератур.

Віталій Крикуненко

Клуб книголюбів запрошує

Обговорені можливі напрямки його діяльності, поміж яких — сприяння підвищенню читацького інтересу до книги, до читання, участь в обговореннях нових книжкових надходжень до БУЛ та найцікавіших публікацій в літературно-художній періодиці, ознайомлення ширшого кола людей з рідкісними виданнями та раритетами із власних книжкових зібрань, обмін досвідом формування домашньої книгозбірні та організації читання у своїх сім`ях. В рамках клубу передбачається також проведення зустрічей з письменниками та видавцями, обговорення пропозицій стосовно поповнення фонду БУЛ новими виданнями тощо.

На сьогодні в діяльності клубу книголюбів виявили бажання взяти участь близько двадцяти читачів Бібліотеки, поміж яких — літератори, психолог, економіст, студенти та аспіранти, пенсіонери…

Учасники першої клубної зустрічі прослухали повідомлення про роботу подібних об`єднань аматорів книги, ознайомилися зі статутними положеннями міжнародної спілки громадських об`єднань книголюбів.

Особливий інтерес викликало представлення рідкісних книг та раритетів з домашніх бібліотек та видань, що зберігаються в БУЛ. Це і поетична збірка Павла Тичини «Перемагать і жить», видана українською мовою в Москві напередодні Великої Перемоги, і «Весела книжка» Остапа Вишні з опублікованим ним циклом гуморесок «Українізуємося» (1928 р.), і чудово проілюстрована подарункова книга «М.К. Заньковецька» (1937 р.) та перше видання «Вибраних поезій» Миколи Бажана… До речі, у фонді рідкісних книг БУЛ є й видання, що належать ще до першої половини дев`ятнадцятого століття, й унікальна колекція старовинних «Кобзарів» Т.Г. Шевченка та інші стародруки. Однак особливістю бібліотечних книг, що були представлені книголюбам цього разу було те, що вони належали ще до фонду бібліотеки Українського робітничого клубу (1920-і рр..) та Центральної української бібліотеки в Москві (до 1938 р.), а потім пережили тривалу «одісею» — подорож до Львова, де перебували аж до початку дев`яностих. І тільки з відродженням у Москві Бібліотеки української літератури, нарешті, повернулися до місця свого первісного призначення… Учасники зустрічі висловили побажання глибшого ознайомлення з цими виданнями, що, хотілося б сподіватися, спонукатиме читачів ділитися з іншими раритетними виданнями із власних домашніх книгозбірень. Інженер Василь Коробко звернув увагу на бажаність неперервного надходження до БУЛ основних літературно-художніх часописів (зокрема, журналу «Київ»), а психолог Алла Гаврилова також зауважила перерву в отриманні бібліотекою тижневика «Український тиждень», журналу «Кореспондент». Звісно, фінансова криза змушує бібліотеку дещо обмежувати передплатний реєстр, однак ці побажання книголюбів, мабуть, слід визнати слушними й вони будуть враховані працівниками БУЛ. Напевно, прислужиться їм і перелік книг, складений учасниками зустрічі щодо тих книг, що їх хотілося б бачити читачам у Бібліотеці української літератури. В ньому, до речі, не тільки книги українських авторів, а й «Острів Сахалін» А. Чехова, «Окаянные дни» І. Буніна, і «Былое и думы» О. Герцена… Григорій та Валентина Воронови висловили побажання, щоб фонд БУЛ активніше поповнювався й книгами українських авторів у перекладах російською мовою. Звичайно, добре було б це побажання заадресувати й видавцям…

Перша зустріч в клубі книголюбів виразно засвідчила, що успіхи в його діяльності залежатимуть у першу чергу від громадської ініціативи читачів. Записатися до клубу можна безпосередньо в бібліотеці, а можна й надіславши свою заяву електронною поштою на електронну адресу БУЛ.

Віталій Григоренко

Дмитро Білоус збирає сумчан-земляків…

З нагоди 90-річчя від дня народження Дмитра Григоровича Білоуса (1920-2004) в Бібліотеці української літератури відбувся вечір, присвячений світлій пам`яті цього відомого українського поета, перекладача, наставника і вихователя кількох поколінь літературної зміни, лауреата премії імені М.Т. Рильського.

Гостям — а ними були переважно запрошені на цю урочистість земляки поета, члени Сумського земляцтва м. Москви — були представлені книги Дмитра Білоуса з фонду БУЛ: «Диво калинове» (1988), «Вибране»)1990), «Ромен хіба не родич Рима?», переклади майстра з болгарської, російської, білоруської та інших мов.

Письменники Володимир Лісовий (народився в Липовій Долині) та Віталій Крикуненко (родом з Косівщини, побіля Сум) розповіли про свої зустрічі з тим, кого сьогодні можна з певністю віднести до класиків українського письменства, про ті творчі уроки, що взято зі спілкування з ним. А потім прозвучали численні твори Дмитра Білоуса, в яких так рясно розсипано знайомі та рідні сумчанам назви їхніх сіл та міст: Лебедин, Дубов`язівка, Ворожба, Білопілля, Кролевець, Путивля, Терни, Вільшанка, Недригайлів, Кровне, Курмани, Конотоп, Ромни, Буринь, Велика Писарівна, Охтирка, Глухів, Суми, Середина-Буда… І кожному з них поет присвятив свої хвилюючі вірші, а деякі з них стали й піснями…

Місто Суми, місто Суми,
Любимо твою красу ми.
Як перлина ти на Пслі,
Рідне Ворсклі і Сулі…

Природно, що зворушлива лірика розбудила щемкі спогади земляків про ріднокрай, про його багату історію, пісні та звичаї. Особливо цікавим було повідомлення головного редактора прославленого дитячого журналу «Мурзилка», членкині Спілки письменників Росії Тетяни Пилипівни Андросенко про своє рідне село Луциківку, що на Білопільщині. А інженер-авіатор Володимир Миколайович Королівський, що народився в с. Бочки Конотопського району, розповів про історію свого краю й ознайомив присутніх з рукописними мемуарами колишнього односельця, в яких минувшина села простежується ще від козацьких часів… Прикметно, що обидва доповідачі прийшли на зібрання, як то кажуть, не з порожніми руками: Т.П. Андросенко подарувала БУЛ комплект журналу «Мурзилка», а В.М. Королівський — передав професійним письменникам для можливої літературної обробки згадані мемуари.

Члени земляцтва обговорили також перспективи подальшої діяльності свого об`єднання, яка, на жаль, у зв`язку з тяжкою втратою — смертю його керівника Миколи Івановича Борисова, на певний час була пригальмована. Тож на черзі — нові цікаві задуми й творчі акції сумчан, покликаних до першої своєї зустрічі після тривалої перерви голосом поета-земляка Дмитра Білоуса, котрий зі стислістю й лаконічністю маніфеста проголосив у вірші «Людям не з нашого краю»:

Щоб оспівати край батьків,
його природу мальовничу,
я доберу найкращих слів,
я у веселки барв позичу.

Моя земля для мене — рай;
я все, я все зроблю,
щоб полюбили ви мій край,
як я його люблю.

Віталій Крикуненко

Поетичне вітання з Слобожанщини

У московській Бібліотеці української літератури відбулася зустріч з українським поетом із Харкова Олександром Бобошком. Для гостя була влаштована екскурсія по Бібліотеці, під час якої він зміг ознайомитися з представленими тут виставками, побачити чимало улюблених своїх видань на книжкових полицях в абонементі та читальному залі, де чимало книг і харківських авторів. Віднині бібліотечний фонд поповниться й поетичними збірками Олександра Бобошка «У світі втрат і свят» та «Шукран, Багдаде!», що їх автор подарував московським шанувальникам української літератури.

Потому в конференц-залі за чашкою чаю з поетом зустрілися читачі БУЛ. Гість розповів про літературне життя в Україні та Харкові, поділився міркуваннями про творчість молодих сучасників. І, звичайно ж, прочитав свої поезії, які відкривають для нас вельми цікаву творчу особистість лірика, у полі зору якого — і болючі питання нашого буття, і таємниці внутрішнього світу сучасника, і сповнені філософської зосередженості картини українського пейзажу…

На жаль, подібні зворушливі зустрічі з українськими письменниками відбуваються не так часто, як хотілося б читачам їхніх творів, так би мовити, з погляду Києва, за Хутором Михайлівським. То ж хотілось би побажати й письменницьким організаціям, органам культури в Україні більшої активності в справі зазнайомлення ширшої читацької аудиторії з українським красним письменством. Не забуваючи при цьому, звісно, й читачів московської Бібліотеки української літератури, де завжди раді новим книжковим надходженням з України та кожній зустрічі з творцями Українського Слова.

Прес-служба Бібліотеки української літератури у Москві

Неокласик

В московській Бібліотеці української літератури відкрилася книжкова виставка «Неокласик», присвячена 120-й річниці від дня народження видатного поета, вченого-літературознавця, перекладача,. педагога Миколи Зерова. В експозиції — і збірники його творів (академічний двотомник, «Українське письменство» та репринтні видання «Камени», книг сонетів і перекладів 1920-х років), антологія «Ой, упало солнце…» (Москва, «Художественная литература»), в якій подано переклади кращих поезій класика російською мовою, на високому рівні зроблених Тетяною Гнідич), і зерознавча монографія В. Брюховецького (1990 р.) та прецікаві найсучасніші видання «Київські неокласики», «Родина Зерових» та ін.

З нагоди зеровського ювілею Бібліотека випустила в світ чергове число (№6) дайджеста започаткованої цього року серії «Личность в истории культуры», численні матеріали якого покликані наблизити до ширшого читача масштабну та багатовимірну постать одного з чільних представників українського пореволюційного Відродження, чий творчий злет, як і життя багатьох його колег, було обірвано сталінським терором. Дайджест БУЛ «Неокласик» (укладач, перекладач текстів В. Крикуненко) додається.

Віталій Крикуненко

«Пісенні вечорниці» з Галиною Чернобою

Незвичайним стало чергове зібрання клубу ««Пісенні вечорниці», що вже ось майже два роки діє при Бібліотеці української літератури. Цього разу з аматорами співу, шанувальниками української пісні, що зібралися у Великій залі БУЛ, творчо спілкувалася відома співачка — солістка Великого театру заслужена артистка Російської Федерації та України Галина Черноба. В зустрічі, що була присвячена 65-й річниці Великої Перемоги, взяли участь також талановиті вихованці Галини Йосипівни— студенти Московської консерваторії імені П.І. Чайковського. В їх чудовому виконанні прозвучали й класика російських, українських та зарубіжних композиторів, і численні українські народні пісні, а лейтмотивом концертної програми стали твори на теми Великої Вітчизняної війни, безсмертного подвигу наших воїнів, що здолали гітлерівську чуму.

Власне, дійство, що розгорталося того вечора в стінах БУЛ, було й не зовсім концертом у строгому розумінні цього слова. Відбувалося живе й щире спілкування артистів з аудиторією, коли слухачі приєднувалися до виконавців і тоді в залі звучав справді народний хор, а Галина Йосипівна не тільки вела задушевну розмову зі своїми шанувальниками, але й запрошувала їх до танцю й кружляла у вальсі часів минулої війни з активним учасником «Пісенних вечорниць» Григорієм Леонтієвичем Вороновим. Справжнім відкриттям для гостей стало знайомство з чудовими юними співачками, що виходять у велике мистецтво з-під крила своєї наставниці. Особливо зворушило те, з якою проникливістю, глибоким відчуттям мелодії та змісту виконують ці російські дівчата українську народну пісню. Звичайно ж, у цьому чи не чільна заслуга й їх наставниці — Галини Черноби, яка сама є не тільки глибоким знавцем, але й талановитим популяризатором українського музичного мистецтва в Росії.

Прес-служба Бібліотеки української літератури у Москві

Результати березневого конкурсу "Найчарівніше слово"

Вітаємо переможця березневого конкурсу «Найчарівніше слово української мови»! Ним став Євген Шаманаєв. Журі дуже сподобалися Євгенові асоціації до запропонованих «чарівних» слів: серденько – приємна на дотик; спокусниця – яка не дає спокою, тобто нудьгувати.

Також заохочувальний приз отримує Алла Гаврилова за поетичні коментарі до слова квітка.

Свої подарунки (книги українських письменників) переможці можуть отримати в Бібліотеці.

Ще раз вітаємо переможців і тих, хто ними ще стане ;) І запрошуємо до участі у квітневому конкурсі (щоб дізнатися докладніше, завантажьте файл або дізнайтеся безпосередньо в бібліотеці). Хай вам щастить!

Віталій Крикуненко, заступник директора БУЛ

Борзнянський Ікар повертається

В московській Бібліотеці української літератури час від часу відбуваються представлення книг, написаних її читачами. І кожна з них — то не тільки відкриття якоїсь цікавої теми, але й яскравий людський документ, що засвідчує неперебутню історико-культурну пам`ять московських українців, їх кревну поєднаність з Україною, рідною мовою, щире вболівання за збереження безцінних предківських надбань духовних….

Такими є видані останнім часом книги астронома Бориса Козаченка «Не зреклися мови й роду» (присвячена рідному селу Миронівці, сто років тому заснованого в Казахстані вихідцями з України) , журналіста Миколи Любченка «Тільки ви з синочком не забувайте мене…» (зворушлива документальна розповідь про батька — відомого українського письменника та організатора української преси 1920-х рр. Костя Котка, що загинув у лютих жорнах ГУЛАГу), укладений Олегом Храбаном збірник споминів свого батька історика з Черкащини Григорія Храбана «У сталінських катівнях», ґрунтовна енциклопедія Анатолія Коваленка про рідну Смілянщину, а також книги Анатолія Речмедіна, Софії Буняк…

В цьому ряду особливе місце посідають три україномовні видання, що побачили світ стараннями, Анатолія Олеговича Олійника, доцента Московського університету шляхів сполучення, кандидата технічних наук. І то не наукові праці (їх у вченого надруковано майже півсотні), а книги, що відкривають для нас чарівний світ поезії.

Всі вони присвячені його батькові — українському поетові двадцятих-тридцятих років Анатолеві Олійнику, чию творчу спадщину, незаслужено призабуту за радянських часів, його син фактично заново повернув читачеві в двох укладених ним та виданих за власний кошт поетичних збірках — «Амурова декада» (Москва, «Тровант», 1998) і «Віват, життя» (Москва, 2006).

Обидві ці книги були представлені в рамках історико-культурологічного клубу «Родичі — Велика сім`я», що діє при Бібліотеці української літератури, де відзначалися неабияка пошукова робота упорядника, який поклав немало сил і часу на те, щоб віднайти батькові твори в періодиці та в рукописних джерелах, що збереглися у архівах та приватних колекціях, і, зрештою, явив сучасникам обсяжний корпус текстів — близько трьохсот віршів та три поеми. Порадували нас тоді і високий рівень текстологічної підготовки, вдала композиційна побудова тих збірок, до яких увійшли більшість раніше неопублікованих творів, що й не могли бути надруковані в умовах тоталітарного режиму, від якого талановитий поет сповна зазнав переслідувань та заборон.

І ось — чергова книга — «Знедолений Ікар. Дещо про особистість поета Анатоля Олійника» (Москва, 2010), що з особливою наочністю (бо й добре проілюстрована) і повнотою відкриває нам творчий світ, умови формування та розвитку його таланту, страдницьку, як і в багатьох самобутніх творців за часів сталінського терору, долю «знедоленого Ікара». Чому саме Ікар? І чому знедолений?

На це запитання автор книги відповідає так: Слова: «Батьку мій, знедолений Ікаре, о якби ти встав, заговорив» я зустрів в одному з віршів Володимира Сосюри (а є свідчення, що з Анатолем Олійником він був у приязних, дружніх стосунках й ше в далекому 1960 році опікувався справою повернення імені А. Олійника в літературу — В.К.). Дуже лягли ті рядки мені на душу. Неначе видатний поет стисло висловив моє почуття до пам`яті батька. Тому й запозичив Сосюрині слова для назви цієї книжки». Образ міфічного Ікара оживає і в поезіях Анатоля Олійника: «…або загину як Ікар», — ніби провіщає він свою гірку долю «поета не леєстрового», тобто такого, що не належав до офіційно затверджених «обойм», а своїм ідейним «порадникам» відповідав:

Кажіть, що хочте, —
а на продаж
Душі своєї
я
не дам.

У сповненому драматизмом життєпису Анатоля Олійника — розлога географія, чимало цікавих творчих зустрічей і надбань (хоча — й жодної виданої за життя книги!). Народжений у Борзні на Чернігівщині, де юнаком бере участь в антибільшовистських акціях, він після закінчення педтехнікуму живе і вчителює в Конотопі, з 1927 р. систематично друкується в журналах «Молодняк», «Червоні квіти», в інших журналах та газетах. Неодноразово буває в Харкові, де зав`язує приязні творчі контакти з письменниками В. Сосюрою, П. Ясенком, З. Біленком.

28 листопада 1929 р. поет був заарештований, після чого змушений покинути Конотоп і вчителювати в далеких селах на Вінничині , а згодом у Житомирі, де заочно отримує вищу освіту в інституті соціального виховання.

Чергові репресії в Україні супроти творчої інтелігенції, арешт молодшого брата Михайла знову змушують поета мандрувати — тепер аж до далекої Каракалпакії, з прикрим та жорстоким самовироком: «Я послав себе у добровільне заслання…» Там, в гірко оспіваному Кобзарем «степу далекім, за Аралом» український поет працює у редакції газети «Советская Каракалпакия, викладає у місцевому педтехнікумі російську мову і літературу та німецьку мову, редагує радіопередачі. Його вірші й оповідання друкуються російською та карапалкацькою мовами в тамтешній періодиці. «В краю далекім», нарешті, приходить і офіційне письменницьке визнання: перший з`їзд письменників Каракалпакії обирає А. Олійника членом правління. Тамтешні літературні аксакали донині згадують добрим словом свого побратима по перу, адже він вперше знайомив їх із здобутками європейського красного письменства, щиро ділився знаннями та майстерністю.

З липня 1935 р. А. Олійник — в славетній Бухарі, де працює доцентом педагогічного інституту… Душа ж поривається в Україну. У травні 1936 р. поет навідує рідні місця, й тяжко там захворіває. 24 серпня 1936 року Анатоля Олійника не стало. Похований він у рідній Борзні, а день, коли завершилося його страдницьке й невпокорене життя (сама доля визначила такий збіг), тепер відзначається й як День незалежності України. України, якій він служив своїм нехай і тихим, але чесним поетичним словом. Його син — чудовий вчений, авторитетний фахівець так само віддано і чесно служить Росії, готуючи незамінні кадри для обслуговування її найбільших у світі сталевих магістралей. Як і батькові, доля подарувала Олегу Анатолієвичу розлогі й непрості життєві шляхи: від рідної Борзни, де минали ранні дитячі літа, до Латвії, а потім до Москви, а звідти — куди вже тільки не доводилося мандрувати. Але, де б не був, завше в душі бринить, відлунює сповна на рідний гук українська мова, якою доцент московського вузу, котрий ніколи не вчився в українській школі (студіював мову за публікаціями «Літературної України», що її передплачує протягом всього свідомого життя), володіє бездоганно.

І то — певно, теж спадок духовний від батька, як і томики його віршів, виданих через сім десятиліть — й чомусь не в Борзні або Чернігові, не в Конотопі або Сумах, не в Києві або Житомирі, а таки в Москві…

Отож і питання постає: а чи не на порі було б потурбуватися про те, аби видання творів Анатоля Олійника побачило, нарешті, світ і в Україні? Тим більше, що кваліфікована робота по підготовці належного корпусу текстів Олегом Анатолієвичем, за доброго благодійного сприяння московських літераторів Анатолія Речмедіна та Івана Шишова, вже здійснена.

Віталій Крикуненко, заступник директора БУЛ

Надходження до БУЛ з Нижнєкамська

Нещодавно фонд російської україніки Бібліотеки української літератури в Москві поповнився цікавою добіркою друкованих видань та інших документів, що віддзеркалюють багатоманітну діяльність Нижнєкамської міської національно-культурної автономії «Українське товариство «Вербиченька».

Поміж них — щедро ілюстрована книга «Вербиченька. Українці Татарстану», що подає докладну хроніку насиченого цікавими подіями та звершеннями життя української громади Нижнєкамська (це видання побачило світ у львівському видавництві «Каменяр»), поетична збірка «Мов зерна колосу на теренах життя…», яка представила творчість українських поетів-аматорів з Надволжя (видана завдяки фінансовій підтримці пана Петра Струка з Сент-Кетрінса (Канада) та технічній допомозі Центру гуманітарної співпраці з українською діаспорою в Ніжині (Україна).

Широка панорама культурно-мистецької діяльності «Вербиченьки» наочно відтворена в яскравих буклетах, афішах, листівках, запрошеннях, пов`язаних з проведенням різних акцій, пов`язаних із вшануванням пам`яті Михайла Грушевського, Давида Бурлюка, інших видатних діячів, життя та творчість яких єднає Україну з Татарстаном.

Маємо в переданій до БУЛ колекції й чудово видруковані програми та буклети відкритого вокального конкурсу імені Оксани Петрусенко, проведення якого з ініціативи міської НКА «Українське товариство «Вербиченька» вже стало доброю традицією, підтримуваною Міністерством культури Республіки Татарстан та органами влади Нижнєкамська, а також матеріали Четвертого фестивалю українців Татарстану, де яскраво демонстрували свої мистецькі досягнення не тільки «Вербиченька», але й міська національно-культурна автономія «Україна (м. Казань), міська українська громада «Батьківщина» (м. Набережні Челни), українське земляцтво «Краяни» (м. Димитровград Ульяновської області).

Фонд російської україніки БУЛ поповнився також змістовними матеріалами про життя українців Татарстану на електронних носіях (CD).

Бібліотека щиро вдячна голові українського товариства «Вербиченька» п. Євгенові Савченку та пані Людмилі Найденко за надані видання, які невдовзі будуть презентовані читачам БУЛ.

Сподіваємося на таку ж зацікавленість щодо представлення своїх книжкових та періодичних видань, іншої друкованої продукції та аудіо записів і від інших українських громад Росії, а також від дослідників-українознавців. Поповнюючи фонд російської україніки єдиної в країні Бібліотеки української літератури, ви сприятимете і розширенню обміну досвідом роботи, і збереженню історичної пам`яті, етно-культурної спадщини українців Російської Федерації — вагомої частки духовних здобутків світового українства.

Прес-служба Бібліотеки української літератури у Москві

Нагороди переможцям конкурсу перекладів Б.І. Антонича

Завершився відкритий конкурс на кращий переклад віршів Богдана Ігоря АНТОНИЧА, оголошений минулорічної осені Бібліотекою української літератури (клуб-студія літературної творчості та художнього перекладу "Слово") за підтримки Міжнародного співтовариства письменницьких спілок, Московської письменницької організації з нагоди 100- річчя від дня народження класика української літератури. У творчому турнірі взяли участь двадцять два перекладачі — як професійні літератори, члени письменницьких спілок, так і початкуючі автори, учасники літературних студій, студенти та аспіранти. Організатори висловлюють вдячність за інформаційну підтримку «Литературной газете» (Москва) та «Українській літературній газеті» (Київ), які опублікували повідомлення про конкурс, а також нові переклади творів Б.-І. Антонича російською мовою.

Розглянувши представлені на конкурс роботи, що надійшли від 22 перекладачів із різних регіонів Росії та України, експерти з Московської міської організації Спілки письменників Росії та Спілка письменників-перекладачів за участю професійних літераторів-перекладачів з клубу-студії «Слово» визначили переможців. Московська організація Спілки письменників Росії, Спілка письменників-перекладачів, поцінувавши кращі перекладацькі роботи і як внесок у розвиток російської літератури, нагородили дипломами та ювілейною медаллю А.П. Чехова учасників конкурсу:

* Артюха Володимира — поета і перекладача, члена Спілки письменників Росії
(м. Москва, Російська Федерація);
* Левицького В’ячеслава — поета і перекладача, члена Спілки письменників України, аспіранта Київського Національного університету (м. Київ, Україна);
* Переяслова Миколу — поета і перекладача, члена Спілки письменників Росії (м. Москва, Російська Федерація);
* Шалдугу Лідію — поета і перекладача, автора-укладача літературно-публіцистичного альманаху українського клубу «Червона калина» (м. Златоуст, Російська Федерація).

Призом «Три перстені» клубу-студії «Слово» при Бібліотеці української літератури (м. Москва) нагороджуються перекладачі: * Олесь Барліг (м. Запоріжжя, Україна);
* Василь Головецький (м. Житомир, Україна);
* Дзюбан Лариса (м. Москва, Російська Федерація);
* Ірина Кабанова (м. Москва, Російська Федерація);
* Євген Шаманаєв (м. Москва, Російська Федерація).

Організатори конкурсу щиро дякують всім учасникам за участь, за надіслані переклади творів Богдана-Ігоря Антонича, які будуть запропоновані до публікації на сторінках нового літературно-художнього та історико-культурологічного альманаху (електронне видання) «МОСТ— МІСТ: «Библиотека украинской литературы» та редакціям інших ЗМІ в Росії і в Україні, а також будуть занесені окремою збіркою до фонду Бібліотеки української літератури в Москві.

Віталій Крикуненко, координатор конкурсу

Прес-служба Бібліотеки української літератури у Москві

Результати конкурсу "Грані слова"

Вітаємо переможця лютневого конкурсу «Наймелодійніше слово української мови»! Ним стала Маргарита Думич. Наймелодійнішим журі визначило запропоноване нею слово "долоні".

Також журі вирішило нагородити призами ще двох учасників: Елену-Марію Лео – за найцікавіші асоціації до поданих на конкурс слів та Ірину Кабанову – за найоригінальнішу форму представлення матеріалу.

Свої подарунки (книги сучасних українських письменників) переможці можуть отримати у Бібліотеці.

Ще раз вітаємо переможців і тих, хто ними ще стане ;) І запрошуємо до участі в березневому конкурсі (подробиці на сайті та в Бібліотеці). Хай вам щастить!

Волинська Чаєчка в Москві

26 лютого в літературній вітальні БУЛ відбувся творчий вечір української поетеси Софії Буняк (Москва-Волинь). Простора читальна зала ледь вмістила всіх бажаючих поспілкуватися з людиною непростої долі, автором багатьох зворушливих ліричних творів, зокрема, й пісень та документальної повісті, численних публікацій в журналах та альманахах.

Знаю поетесу Софію Олександрівну давно, десь, мабуть, з кінця 1980-х р.р.., але, здається, насправді познайомився з нею лиш нещодавно, минулого року, коли переді мною на стіл лягли одразу чотири її книги — три збірки поетичні і одна художньо-документальна повість про славетну свою землячку — «Одісея Ольги Горошко».

Ось збірка «Чаєчка», що побачила світ у рідних Ланівцях ще 1995 року.

Тут все моє, від зернятка до травки.
І запах чебрецю, й посивілий полин.
Тут верби стережуть легеньку тінь від мавки
І тихі вечори несуть туман з долин…

Це, як казала велика землячка нашої пані Софії , також волинянка родом Леся Українка, — справді, «краса України», й тут не тільки ідилія, бо ж неподалік од рідних місць поетеси

у широкім полі, осьде, недалечко,
Виросла могила
Та й під Берестечком.
А тая могила —
На всю Україну:
Триста козаченьків,
Разом з твоїм сином!..

І ось це відчуття рідної землі — не лише краси її ландшафту, але й відчуття глибоке історичних, родинних народних коренів, душі земляків своїх — те, що переходить як лейтмотив із книжки в книжку Софії Буняк, так само, мабуть, як супроводжує її все життя — де б не була вона, на яких би перехрестях не ставила її доля. А про те, що біографія та й творчий шлях нашої поетки не були простими та рівними, — свідчать знов таки її вірші. Бой у тій же «Чаєчці» читаємо:

Деревій мій росте на газонах
У самому центрі Москви.
Нас везли тоді в «зеквагонах»
Й не давали напитись води.
…Деревію ти мій, деревію,
Мила квітка із краю мого.
Я ще й досі не вірю, не вірю,
Що усе це уже відбуло.
Затихає Москва, древнє місто.
Тихий гам від вокзалів пливе.
Чи то сльози дрібні, мов намисто,
Чи то дощик осінній іде?..

Що ж це за стежка життєва, де поєдналися-переплелись шовковий волинський спориш і вкраїнський таки цупкий деревій у самому центрі Москви? І якими драматичними карбами долі позначена ледь притишена й припечалена, а однак же просвітлена й життєствердна лірика Софії Буняк?

І чому то й над її наступними поетичними збірками — «Зірки на долонях» (2001 р.) і «Під рідним небом» (2009 р.) неугавно кигиче та улюблена нею Чаєчка:

Тужить чаєчка: Ки-ги, ки-ги»»
(Аж крильми об землю чорну б`ється),
То зірветься голосно на крик,
То, немов з відчаю, засміється.

Чи з одної, чайко, ми рідні,
Що пісні у нас з тобою схожі…
І зректися їх — ніяк не можна…

Я гадаю, що то Чаєчка — сама Україна що її в цьому ж образі оспівав славетний гетьман, її рідна Волинь, з якою, де б не була, і чого б не зазнала на тернистій дорозі життя, залишається наша українська поетеса в Москві Софія Буняк.

Про це тепло говорили давня її подруга й колега, відома російська поетеса, перекладач, літературознавець, кандидат філологічних наук Світлана Львівна Соложенкіна, поет і перекладач, член Спілки письменників Росії Володимир Григорович Артюх, читачі БУЛ. З особливою теплотою прозвучали численні пісні (слова та музика С. Буняк) у чудовому виконанні знаної співачки та композитора Лариси Новосельцевої.

Віталій Крикуненко, автор проекту та ведучий клубу «Родичі — Велика сім`я»

Корінь і крона роду Драгів

Чергова зустріч у клубі «Родичі — Велика сім`я», що діє при Бібліотеці української літератури, була присвячена зазнайомленню з традиціями українського роду Драгів із села Ліщин, що на Житомирщині. Про неабиякий внесок в історичну пам`ять села цього роду, який у далекій минувшині ввібрав у себе древню козацьку гілку та принесену з-за Карпат і теж навіки прищеплену до українського древа словацьку павіть, свідчить те, що одна з вулиць Ліщин здавен була названа Драговою.

Звідти пішли у широкий світ талановиті митці — художники Володимир та Микола Драга, народна артистка України Валерія Драга-Сумарокова, а також звитяжні, як і належиться представникам козацького роду, військовики — офіцери радянської, а потім російської та української армій.

Звідти, од білостінної хати під солом`яною стріхою, де в колгоспників Арсена та Устини Драгів народилося дванадцятеро діточок, розпочався й стрімкий життєвий шлях допитливого та жадібного до знань юнака Андрія Арсеновича Драги, нині москвича, професора, академіка, полковника СВР РФ, що є до того й активним читачем нашої Бібліотеки. Саме він і представив зібранню в клубі «Родичі — Велика сім`я» пам`ять свого славного роду, зафіксовану й у численних документальних свідченнях — фотознімках, книгах, картинах, а також у зворушливих меморіумах — вишиваному українському рушнику та квітчастій маминій хустині, що як святині зберігаються в московському домі уродженця українських Ліщин.

Експонати влаштованої в конференц-залі БУЛ виставки родинних реліквій виразно ілюстрували по-військовому лаконічну, але від того не менш зворушливу розповідь Андрія Арсеновича. Ось батько (на старовинній світлині й на чудовій картині брата-художника Миколи) — він у будьонівці, однак чимось нагадує й козака-запорожця, а ось — незабутній неньчин образ, також увічнений в циклі братових картин. Стільки згорьованості й страждань закарбувалося на її прекрасному обличчі, стільки сили й наснаги, що, попри все, перейшли в дітей життєтворчо, — у натруджених руках колгоспної селянки. Вдивляючись у численні малюнки Миколи Драги можна увіч побачити середовище, речовий і духовний світ, що формували характери, світогляд, красу представників цього роду. Це — і заповіти предківські, й шевченкова книжка в юначих руках, й несказанна мальовничість ріднокраю, явлені в картинах і малюнках українського художника з родинного вернісажу Андрія Драги.

Не менш цікавою була й розповідь Андрія Арсеновича про особисті життєві шляхи-дороги офіцера-розвідника, сповнені романтики й ризику, напруженої інтелектуальної та духовної діяльності. І куди б не відряджали його сувора доля й командування — до Мозамбіку чи Анголи, Йємену чи Афганістану, де йому доводилося виконувати відповідальні місії, спеціальні завдання, долати труднощі, здобувати перемоги, — офіцерові завжди допомагали відчуття рідного кореня, глибинний непоказний патріотизм. Прочитаймо лишень уривки з його закордонних щоденників.

«Выходные дни - конец рамазана.Отдыхаю, читаю «Кобзаря» Т.Г.Шевченко в оригинале. Стихи потрясающие! В определенной мере их дух созвучен моему состоянию и настроению в отрыве от Родины…». «…в Кабуле. Видно много грязных, очень загорелых ребят, работающих на швейных машинках, продающих самостоятельно товары в лавках и на улицах, тянущих тяжело груженные тачки, пасущие скот. Поневоле вспоминаю свое беспросветное голодное детство, бесправное безотцовское выживание пастушком у состоятельных односельчан каждое лето, голодовку 1946-1947 гг., постоянный труд в домашнем огороде в 60 соток, почти бесплатный рабский труд на колхозном поле, заготовку дров, соломы для печки, сбор колосков, безысходность и каторжный труд ни с кем не сравнимой по доброте, трудолюбию неграмотной, но мудрой мамы и мое огромное тяготение к знаниям и книгам (благо в клубе, а затем в доме культуры была неплохая библиотека), за что в детстве меня дразнили братья (нас было в семье 5 братьев) и соседские мальчишки 'профессором'. Так как мама была глубоко религиозным человеком, нам очень много помогали выживать верующие люди. Заложенные ею в детскую душу нравственные принципы составили основу моей натуры».

Зустріч з полковником А.А. Драгою відбувалася напередодні Дня захисника Вітчизни, тож природно, що не обійшлося й без розповідей про звитяжні справи нашого гостя. Знов-таки, наведемо епізоди з його бойового щоденника. «…провели операцию по секретной доставке на военный аэродром Баграм (примерно в 60 км от Кабула) министров бывшего правительства Тараки - Сарвари, Гулябзоя и Ватанжара… Их спрятали в большой фанерный ящик, который мы в темное время перенесли с виллы в гараж, погрузили на грузовую крытую автомашину. А затем доставили к советскому военно-транспортному самолету в сопровождении вооруженной группы. Афганский патруль груз не проверял, так как еще верил шурави. Так что все завершилось благополучно. В честь удачно проведенной операции нам от имени генерала Иванова Б.С. вручают по пачке сигарет 'Столичные'. Мы все выкуриваем по сигарете, хотя я не курящий. На сигаретной коробке ставим дату 19 сентября 1979 г. в честь успешного финала специальной операции и того, что нам удалось избежать вооруженного столкновения при защите жизни охраняемых лиц».

А ось — глибоко особисте, родинне: «Сегодня почти весь отряд «Зенит» во главе с начальником и его заместителем вылетает на Родину. С утра мы поехали провожать своих. Настроение у ребят приподнятое. Мы им немного завидуем… Самолет улетает, а мы мчимся в посольство. Там с радостью получаю пятое письмо от семьи. Меня очень ждут дома, дочурка плачет от тоски. Моя родная, любимая умница! Как хочется поскорее быть с семьей! Сын пишет по-прежнему обстоятельные письма. Чувствуется его взросление и какая-то основательность в суждениях. Жена, естественно, волнуется, переживает и ждет, ей трудно. Видимо, время и расстояние - лучшие определители сущности близких людей. Разлука для супругов, несомненно, полезна. Она проверяет отношения и сближает. Надеюсь, что расставание поможет нам снять с себя шелуху, отдельные шероховатости и придирки во взаимоотношениях…»

Таким — мужнім і вразливим, аналітично розважливим і одухотвореним постав перед нами представник роду Драгів, відомий ще й як вчений, автор книг, присвячених проблемам безпеки, зокрема, безпеки духовної. Віднині дві книги А.А. Драги — «Обеспечение безопасности предпринимательской деятельности» та «Коррупция и борьба с ней» стали надбанням нашої бібліотеки й з ними можуть ознайомитися зацікавлені читачі.

До того ж, як виявилося, є в нашого гостя й поетичний хист. Прочитані ним вірші, присвячені рідній землі, що дала йому крила для життєвого лету, зворушили учасників зустрічі, так само, до речі, як і чудова українська мова, збережена доблесним офіцером на крутих роздоріжжях його долі.

Од щирого серця привітали всі «родичі» Андрія Арсеновича Драгу та його старшого бойового товариша і теж читача нашої бібліотеки воїна-фронтовика Олега Григоровича Храбана з Днем захисника Вітчизни.

Воістину з такими людьми — козацькому роду нема переводу!

Ярослав Копельчук

Свято закоханих у Бібліотеці

То є добре, коли молодь збирається. Особливо коли в Бібліотеці. Й до того ж — за гарною нагодою та з бажанням не просто відпровадити час, але й щось нове взнати, поділитися досвідом, відзначити свято.

А зачином до цієї зустрічі стало питання, яке поставив голова Українського молодіжного клубу Андрій Мірошниченко: що воно таке є — день святого Валентина?

Й чи треба його святкувати, адже не є воно святом власне ані українським, ані російським?

Втім, так чи інакше, свято є. І воно вже стукає в серця міліонів закоханих, підзакоханих, чи просто людей, яким хочеться світла в душі.

Тому і зібрались рясно цього засніженого дня юнаки і дівчата (переважно студенти московських вузів) у переповненому конференц-залі Бібліотеки Української Літератури. Тіснувато — але ж і весело!

За кілька тижнів тому в клубі був оголошений конкурс на найкращу валентинку. Вдома зробити її, та сюди принести. На оглядини та суд товаришів.

Не всі, щоправда, взяли участь в цьому конкурсі, не кожному вдалося зробити-зфантазувати (намалювати, змережити, виліпити тощо) той зворушливий до щему артефакт — фізичний вияв прихильності. Проте в кожного знайшлось що сказати-оповісти на тему свята. А уважними слухачами всі були! Й сюрпризів було чимало!

Та особливо вразила одна жінка (імені не знаємо, бо конкурс же був анонімний!) – вона принесла сала і часнику – справжнього, українського сала і в українському таки городі вирощеного добірного часнику!

І ніхто не відав хто вона…З`ясували тільки, що з Прикарпаття приїхала. Ось такі є чудові-чарівні земляки – прийшла, принесла до гурту гостинців, та й пішла собі тихесенько.

А в`язочка часнику стала тим «лавровим вінком», який одягали на голову переможцям конкурсу.

Але це вже згодом. Опісля того, як валентинки пильнесенько роздивились та визначили: хто ж таки переміг.

А ще – смакували сало з часничком. Й отій смакоті завдячуючи, обговорення представлених на конкурс валентинок пройшло вельми жваво та… й смачно ж! І всі сказали про своє враження, виразили свої почуття та думку.

А коли багато позитивної інформації та вражень, то і час пролітає непомітно.

Вже майже ніч. На дворі сипле сніг, та вітер рвучкий.

А всі, мов закохані, вийшли з гостинної Бібліотеки. Та й понесли із собою частку свята, а отже, — й любові.

В Бібліотеці гості залишили не тільки виставку «валентинок», але й щойно заповнені формуляри — ті, хто ще не встиг був записатися до БУЛ, охоче стали її читачами, з чим їх урочисто привітав представник бібліотеки. І то було в День закоханих… Чи не символічно?

В. Григоренко

«Повій, вітре, на Вкраїну…»
Творчий звіт кіровоградського земляцтва

Минулого літа група представників Кіровоградського земляцтва Москви— один з його керівників письменник Владислав Анатолійович Чуканов, поетеса Ганна Григорівна Баканова-Подурець та співачка Юлія Арапова побували у рідному краї, де відбулися численні творчі зустрічі з кіровоградцями, зав`язалися нові цікаві знайомства та дружні стосунки.

Досвідом такої потрібної й важливої сьогодні народної дипломатії учасники тієї поїздки поділилися з читачами та гостями Бібліотеки української літератури.

До цього творчого звіту, що відбувся в конференц-залі та читальній залі БУЛ, членами земляцтва було підготовлено відеофільм про виступи його представників на Кіровоградському телебаченні та в місцевому художньому музеї імені О. Осмьоркіна. А після кіноперегляду В.А. Чуканов та Г.Г. Баканова-Подурець відповіли на численні запитання, прочитали нові свої твори, навіяні враженнями від перебування на українській землі.

Працівниками бібліотеки була підготовлена краєзнавча експозиція з нових книжкових надходжень про Кіровоградщину — історію, культуру, традиції степового краю, з якою ознайомилися учасники зустрічі. Не обійшлося й без книжкового подарунку бібліотеці: кіровоградці передали в її фонд комплект книг прози, віршів, публіцистики, створених сучасними письменниками, які живуть і працюють в області (Олександр Кердіваренко, Петро Селюцький, Володимир Могилюк, Віктор погрібний, Тетяна Березняк, Василь Бондар). А завершальним акордом зустрічі став концерт, програму якого склали виступи представників співочої родини Арапових: мама Юлія та її чарівні діти — Олег і Катруся виконали українські народні пісні, що завжди нагадують їм батьківщину їхньої мами та бабусі — Ганни Григорівни Баканової-Подурець.

«Повій, вітре, на Вкраїну…» — мовиться в одній із таких пісень, і, хочеться вірити, що повів душевний од цієї зустрічі земляцької досягнув ріднокраю далекого…

В. Григоренко

Клуб-студія «Слово»: у форматі літературної дискусії

На черговому засіданні клубу-студії «Слово» (група літературної творчості та художнього перекладу) 25 листопада відбулося обговорення теми «Новизна в мистецтві». З доповіддю виступив московський поет та перекладач української літератури Андрій Пустогаров, який висловив низку цікавих думок щодо новаторства в мистецтві та літературі.

Зокрема, ним цікаво була потрактована поезія одного з найяскравіших представників сучасного українського літавангарду Сергія Жадана: його особлива роль, за словами А. Пустогарова, полягає в тому, що саме цей поет найбільш вдало поєднав молодіжну тематику з високою літературною формою, успішно переніс і розвиває практику верлібру в сучасному українському віршуванні. Щоправда, останнє твердження наразилося на рішуче заперечення письменника Міхаїла Ромма, котрий вважає, що письмо Жаданове все ж не верліброві за своєю природою, і дійсно це питання — цікавий предмет для дискусії, яка, можливо, буде продовжена на наступних засіданнях. Також видається цікавою для обговорення й така локальна тема, що пов`язана з доповіддю А. Пустогарова як поєднання новаторства і традиції у творчій практиці української літературної групи «неокласиків» (М. Зеров, П. Філіпович, М. Рильський). В дискусії взяли участь прозаїки Каріна Каручеан та Фотіна Морозова, поет і критик Сергій Долгов, поетеса Наталія Богатова, та інші.

Наступна зустріч літераторів у клубі «Слово» відбудеться 23 грудня й буде присвячена обговоренню перекладів поезії Богдана-Ігоря Антонича, здійснених учасниками конкурсу, оголошеного нашою Бібліотекою з нагоди 100-річчя від дня народження видатного українського лірика.

Участникам и гостям 5-го Дальневосточного фестиваля украинской культуры «Наша дума - наша пісня…» посвященного 195-летию Т.Г.Шевченко
Шановні друзі, колеги, ентузіасти на ниві української культури!
Від імені працівників та читачів державного закладу культури м. Москви Бібліотеки української літератури надсилаємо вам палке вітання зі святом мистецтва, пісні та слова українського, що ви їх плекаєте далеко від історичної Батьківщини — України, щедро знайомите з духовними скарбами українського народу своїх земляків-росіян, представників інших національностей, що живуть на Далекому Сході великої Росії. Щиро зичимо успіху вашому фестивалю, покликаного духовно возвеличувати і здружувати людей, збагачувати веселкове розмаїття багатонаціональної культури Росії.
Бібліотека української літератури в Москві відкрита для співпраці з українськими національно-культурними товариствами та центрами й ми готові посильно сприяти розвиткові бібліотечного обслуговування українського населення в регіонах, передаючи, за домовленістю, в місцеві бібліотеки книги з нашого обмінного та подарункового фонду. Раді будемо отримати від вас такі пропозиції, вдячні будемо за сприяння в налагодженні контактів задля цієї справи з колегами-бібліотекарями.
Долучаємося до закличного шевченківського девізу Вашого фестивалю: «Наша дума, наша пісня не вмре, не загине!..»

Переглянувши відеосюжети про попередній, четвертий Далекосхідний фестиваль української культури (кілька дисків із їх записами люб`язно надав бібліотеці один з керівників української громади в Примор`ї, історик В’ячеслав Чорномаз), учасники пісенних вечорниць поділилися своїми враженнями щодо побаченого. Зокрема, всі висловлювали своє захоплення тим, як далекосхідні українці бережуть народні традиції, рідну пісню. Особливо зворушили «Вечорниці» на березі Тихого океану та яскрава демонстрація українських національних костюмів, влаштована організаторами фестивалю.

Звісно ж, не обійшлося на «Пісенних вечорницях» без дружнього співу. Як хорового, так і сольного. Справжнім відкриттям для багатьох стало майстерне виконання народних пісень Тетяною Миколаївною Ляшенко, яка захоплено розповіла про свою рідну Вінниччину та улюблені пісні Поділля. А поетеса Софія Буняк представила свої авторські пісні, що їх чудово під гітарний супровід виконала Лариса Новосельцева. Про надзвичайно цікаву подорож Україною, здійснену під час відпустки, розповів наш читач Володимир Миколайович Рогажев. А проілюстрував він свою розповідь знов-таки чудовими піснями, що привіз їх з Батьківщини.

Непомітно проминули чотири години задушевного спілкування, залишивши в серцях москвичів відчуття щемного дотику до найдорожчого скарбу нашого. Того, що про нього йдеться і в гаслі далекосхідного фестивалю — «Наша дума, наша пісня…»

Ось і цього разу до Бібліотеки завітали юні вихованці з середньої школи №268 разом із вчителькою малювання Оленою Сергіївною Лешенковою, яка в такий спосіб вирішила розширити уявлення своїх учнів про українське образотворче мистецтво, зокрема, про народне малярство. Для жаданих гостей було влаштовано ознайомлювальну екскурсію по бібліотеці, відеоперегляд фільму про пам`ятки культури Києва, а потому відбулася бесіда про традиції українського образотворчого мистецтва. З особливою зацікавленістю слухали діти розповідь про портретну галерею козака Мамая, що належить до особливо цінних здобутків давнього українського народного живопису. Було переглянуто численні репродукції з наявних у бібліотеці альбомів, після чого діти ознайомилися й зі справжніми картинами народних художників, що експонуються в приміщенні БУЛ.

Варто зазначити, що вихованці Олени Сергіївни у своїй творчості охоче звертаються до українських образів. І особливим стимулом тому послужила участь в оголошеному нашою Бібліотекою конкурсі на кращий малюнок за мотивами повістей Миколи Васильовича Гоголя, підсумки якого будуть підведені наприкінці року.

У виступах, зокрема, зазначалося, що українська книга стає вагомим чинником народної дипломатії, сприяючи зазнайомленню дедалі ширшого кола міжнародної громадськості, зокрема, й росіян, із українською історією, здобутками національної культури та літератури. У Москві цю важливу місію виконує Бібліотека української літератури, фонд якої на сьогодні нараховує понад 30 тисяч книжкових видань, а також охоплює близько двохсот назв української періодики. До речі, видання БУЛ (перекладна антологія української поезії «Из века в век», історичний нарис про бібліотеку «І тільки незмінна книга», брошури Ю.А. Лабинцева та Л.Л. Щавінської про історію українського книговидання — «Киевское книгопечатание три столетия назад», «Рукописная книжность гоголевского края», «Книжное наследие Острожской академии в культуре Москвы и России» тощо) так само як і книги, що з`явилися стараннями Культурного центру України в Москві, також були представлені в українській експозиції ММКВЯ-2009. А частина представлених на ММКВЯ-2009 книг з щедрої ласки українських книговидавців та куратора експозиції В.І. Бабилюлько (Держтелерадіо України) передана до фонду Бібліотеки української літератури, де невдовзі відбудеться презентація видань з української експозиції на міжнародній виставці-ярмарку і зустріч з учасницею ММКВЯ-2009 письменницею Каріною Аручеан, відвідувачем клубу-студії «Слово» при БУЛ, автором роману «Полководець Соня, або В пошуках Землі Обітованої», висунутого на здобуття премії «Російський роман ХХI століття».

Запрошуємо всіх на цю цікаву творчу зустріч, що відбудеться 9 вересня в літературній вітальні БУЛ (Велика зала, вхід з вул. Трифоновської, 61), початок о 19.00.

29 липня, в середу, Бібліотеку української літератури в Москві відвідала делегація Ради українських земляцтв Москви та області на чолі з постійним представником Луганської облдержадміністрації при Уряді Москви Миколою Івановичем Челомбітьком. До складу делегації також увійшли його заступник Олександр Григорович Півень, референт Галина Ксенофонтівна Нікітіна.

Представники української громадськості м. Москви обговорили з керівництвом бібліотеки перспективи співпраці, плани спільних заходів на 2009 - 2010 рр., ознайомилися із змістом поточної книжково-ілюстративної виставки, присвяченої 300-річчю Полтавської битви.

Микола Іванович Челомбітько передав в дар бібліотеці книги з колекції свого відомого земляка Михайла Львовича Матусовського, на честь якого недавно була встановлена меморіальна дошка за адресою вул. Черняховського, 5 (Москва). Під час передачі в дар книг Микола Іванович зазначив, що ідея передати їх бібліотеці виникла не випадково.

- Ми, московські луганчани, вже давно співпрацюємо з бібліотекою. Є історія наших взаємовідносин, і нам хотілося що-небудь зробити для бібліотеки. Матусовський родом з Луганська, його сім'я передала Луганському земляцтву в Москві його книги, рукописи та особисті речі. Рукописи та речі ми передали в Музей історії й культури м. Луганська. Це одна з найкрупніших експозицій після ворошиловської, вона налічує близько 8000 експонатів. Книги ми передаємо Вам, щоб читачі могли ознайомитися з творчістю нашого великого земляка, відчути його душу, зрозуміти витоки його творчості.

Микола Іванович також відзначив бажання поповнити фонди бібліотеки книгами видавництв з Східної України. На його думку, ці книжки меншою мірою представлені в бібліотеці, ніж книжки видавництв з інших українських регіонів.

Директор бібліотеки, Наталія Григорівна Шаріна подякувала дарувальникам та виразила готовність до подальшої співпраці та продовження роботи у справі популяризації української літератури і мистецтва.

Таку назву має новий авторський диск московського композитора та виконавиці Лариси Новосельцевої, презентація якого відбулася 28 травня на черговому засіданні клубу «Пісенні вечорниці», що вже ось рік діє при Бібліотеці української літератури в Москві.

Зустріч із талановитою співачкою, відомою серед шанувальників бардівської музики як автор багатьох пісень на слова Максиміліана Волошина, Осипа Мандельштама, Марини Цвєтаєвої, Миколи Рубцова та інших російських поетів, стала своєрідним відкриттям ще однієї грані її щедрого обдарування. Вміщені на новому диску 18 українських пісень, виконані Ларисою Новосельцевою під час презентації наживо, явили перед слухачами бездоганне володіння представленим репертуаром, чудову українську вимову корінної москвички-росіянки, навдивовижу гармонійне поєднання гітарного акомпанементу з народними мелодіями.

Й хоча більшість виконаних нею пісень досить відомі багатьом, популярні не тільки в Україні, але і в Росії («Ніч яка місячна», «Цвіте терен», «Сонце низенько», «Взяв би я бандуру», «Дивлюсь я на небо», «Стоїть гора високая», Рідна мати моя» та ін..), звучання кожної з них у Лариси Новосельцевої набуває глибоко особистісного забарвлення і тембру, позначене рідкісною, властивою справжньому талантові, проникливістю, своєрідністю прочитання та інтерпретації. В захопленій аудиторії звучали порівняння її співу зі знаменитим у 1970-1980 рр. тріо Маренич з Волині, що також виконувало народні пісні в супроводі гітари… Однак присутня на зустрічі українська поетеса Софія Буняк, сама, до речі, волинянка, авторитетно зазначила, що манера співу у Лариси Новосельцевої абсолютно неповторна, і якщо можна її з чимось порівнювати, то хіба що із найобдарованішими виконавцями «з народу», яких їй довелося чути в юності на тій же Волині, і які, мабуть, як у давнину кобзою чи бандурою, послуговувалися гітарою… Тільки от дивно, як вдається московській співачці, котра ніколи не жила в Україні, настільки глибоко проникнути в природу української пісні й так правдиво чисто віддати її в щирому, натхненному своєму виконанні!

Відповідаючи на запитання слухачів, Лариса призналася, що свою роботу над записами українських пісень розпочала під впливом відвідання Бібліотеки української літератури, тут вона змогла й розширити своє уявлення про неймовірно багатий світ української народної музики. А ще, виявляється, є поміж її пращурів і родичі, кревно поєднані з Україною, й то, можливо, як зазначив староста клубу «Пісенні вечорниці» Геннадій Іванович Малинка, спрацював і генетичний код, що довірчо відкрив для москвички пісенну скарбницю України… До сказаного слід згадати й таку цікаву обставину: присутній на зустрічі в БУЛ чоловік співачки Сергій — син відомої перекладачки української літератури російською мовою Ізіди Зиновіївни Новосельцевої, яка так багато зробила для поглиблення російсько-українських взаємин в галузі літератури. І, як бачимо, тепер по-своєму, вже у царині музичній, служить своїм «українським пісенним доробком» духовному зближенню наших народів та культур російська співачка Лариса Новосельцева.

Тринадцять записаних нею дисків, зокрема, й «Повій, вітре, на Вкраїну…», подарованих виконавицею клубові «Співочі вечорниці», віднині увійшли до фонду БУЛ і тепер чудовим її співом може насолоджуватися кожен користувач нашої бібліотеки. І, глибоко зворушені, зачаровані, співом Лариси Новосельцевої слухачі висловили сподівання на те, що її мистецтвом невдовзі зацікавляться й в Україні.

В. Григоренко

Відкриваючи вечір, заступник директора бібліотеки В.Г. Крикуненко, представив аудиторії новий мистецький-колектив — театр-антрепризу «Еней», прем`єра якого не випадково відбулася на сцені БУЛ: адже в планах на майбутнє — нові спільні літературно-музичні вечори, спектаклі, інсценівки за творами кращих українських письменників, а також за мотивами багатющого нашого фольклору, що сповна представлені в бібліотечному фонді.

Влаштований у вигляді українських вечорниць літературно-музичний вечір, що містив у собі й фрагменти з вистав за творами Гоголя («Сорочинський ярмарок», «Вечори на хуторі біля Диканьки», «Майська ніч»), і чудові концертні номери з виконанням народних пісень, зокрема, тих, що особливо поширені на Полтавщині й були добре знані та улюблені Гоголем, не обійшовся й без частування глядачів справжніми полтавськими галушками, і без добрих знайомств, з яких починаються справжня людська приязнь та дружба.

В переповненій залі було чимало корінних москвичів, росіян, і хоча ведуча вечорниць Лариса Білан вела їх гарною українською з виразно м`яким «л» (сама ж бо — полтавка!), однак ніякісінького мовного бар`єру не відчувалося, та й про який мовний бар`єр між українцями та росіянами може йти мова, коли з нами — сам Микола Васильович Гоголь.Той, який так щедро відкрив і подарував Росії й усьому світові образ мальовничої, поетичної, пісенної України. І гоголівські вечорниці «під Полтавою», що відбулися в бібліотеці української літератури майже в самому центрі Москви — віддарунок нашої вдячної пам`яті генію великої російської літератури, славному синові української матері та землі.

В. Григоренко

Все це стало можливим завдяки створенню при нашій Бібліотеці клубу-студії «Слово», в роботі якої поєднуються заняття з вивчення української мови, що їх проводить випускниця Кіровоградського педагогічного університету, кандидат філологічних наук Наталія Віталіївна Кобченко, і засідання літературно-перекладацької студії, з якою працює перекладач і літературознавець, член Спілок письменників Росії та України Віталій Григорович Крикуненко.

Відбулося вже три заняття в групі з вивчення української мови, в якій навчаються економісти, студенти, науковці, пенсіонери. Студійці засвоюють норми української вимови, лексику, отримують завдання для самостійної роботи і активно виконують навчальні вправи під керівництвом досвідченого педагога. Поки що заняття відбуваються двічі на місяць, однак, враховуючи побажання слухачів, організатори подбають, аби з початком наступного навчального року уроки української мови проходили в Бібліотеці української літератури щотижня.

Студійці ж із групи літературної творчості та художнього перекладу залучаються до роботи з текстами українських авторів, які публікуватимуться в російському перекладі у виданнях БУЛ: дайджест «Горячие страницы украинской печати», альманах «Библиотека украинской литературы — МОСТ» (електронне видання); пропонуватимуться до друку в російських ЗМІ. Запис в обидві групи клубу-студії «Слово» триває.

Наступне заняття — 6 травня у конференц-залі БУЛ. Початок о 18.30.

В. Григоренко

Приймаючи безцінний подарунок, який був представлений в експозиції чергової виставки циклу «Російська україніка в фонді БУЛ. Дари», заступник директора бібліотеки В.Г. Крикуненко згадав про свої творчі зустрічі з провідною перекладачкою української прози, про її діяльну участь в роботі ради з питань української літератури, що діяла при Спілці письменників СРСР, звернув увагу на унікальний експонат — верстку першого видання «Собору», сторінки якого помережані численними виправленнями автора, а титульний аркуш красномовно позначений довірчим гончаревим написом: Ізіді.

Спогадами про Ізіду Зиновіївну поділилися брат письменниці Вадим Федорович Тимченко, її син Сергій та донька Ірина, які шанобливо зберігають свідчення маминих творчих звершень, зокрема, й єдиний чудом зацілілий примірник вже перекладеного «Собору», набір якого було розсипано в друкарні, а потім, вже за часів горбачовської перебудови, роман, наче казковий фенікс, постав у чудовому виданні книжкової серії журналу «Дружба народов» в перекладі І.З. Новосельцевої. Після чого почалося вже друге його життя і в Україні…

До речі, як засвідчили експонати виставки, з Олесем Гончарем перекладачка була знайома ще зі студентських літ у Харкові, а потім, у перші повоєнні літа, коли вже навчалася в Московському університеті, обрала темою дипломної роботи «Прапороносці». Читачі бібліотеки, що брали участь в презентації, з хвилюванням гортали сторінки цього документа епохи, витвореного тодішньою відмінницею, першою стипендіаткою премії імені В. Бєлінського. Творча доля назавжди поєднала її з одним із провідних українських прозаїків ХХ сторіччя. А стільки ще авторів завдячують перекладачці за те, що допомагала їхнім творам приходити до найширшої — всесоюзної, а потім і світової читацької аудиторії. Промовиста цифра: близько 17 мільйонів примірників книг українських письменників побачили світ у перекладах І.З. Новосельцевої. Як не вистачає сьогодні її завзяття та масштабу діяння на підупалій ниві українсько-російської літературної співпраці!

Чудовим мистецьким завершенням теплої бібліотечної зустрічі, що фактично вилилася в чергове засідання історико-культурологічного клубу «Родичі — Велика сім`я», став концерт ще одного талановитого представника родини Новосельцевих — Лариси, яка подарувала нам чудову добірку українських народних пісень у власному виконанні. Тих пісень, що в них так залюблена була Ізіда Зиновіївна.

Прес-служба Бібліотеки української літератури в Москві

Увагу поважної аудиторії, що представляла дослідників з Росії, України, Білорусії, Болгарії, Італії, Ізраїлю, Туреччини, США та інших країн, привернули, зокрема, виступи П.В. Михеда (Інститут літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України), який розповів про сучасний стан українського гоголезнавства, особливості української рецепції Гоголя та його творчої спадщини; В.Я. Звиняцьківського (директор Інституту російської мови і літератури Української Академії русистики), тема доповіді якого — «Микола Гоголь і Тарас Шевченко: історія однієї літературної «незустрічі»; А.С. Кіченка (Черкаський національний університет імені Б. Хмельницького), що виступив з науковим повідомленням «Сюжет, конфлікт і герой Гоголя в інтерпретації Ю.М. Лотмана»: О.К. Супронюк (Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського), яка розповіла про історію формування та сучасний стан унікальної колекції «Гоголіана» НБУ. До речі, зміст останнього повідомлення, за домовленістю з автором, невдовзі буде відтворено на сайті Бібліотеки української літератури в Москві.

Гоголезнавці з України виявили інтерес до діяльності нашої бібліотеки, до тих її заходів, що здійснюються в рамках проголошеного ЮНЕСКО Року Гоголя. Детально ознайомилася з присвяченими гоголівському ювілею виставками, фондами БУЛ, гоголівською вікториною, випущеним нашою бібліотекою з нагоди ювілею великого письменника тематичним дайджестом «Горячие страницы украинской печати» та іншими матеріалами К.Д. Чернова — головний зберігач державного меморіального музею-заповідника М.В. Гоголя в його рідній Василівні (нині село Гоголеве Шишацького району Полтавської області). Відвідавши Бібліотеку української літератури, Катерина Денисівна збагатила фонд свого музею примірниками згаданого дайджесту, афіш та запрошень на ювілейні гоголівські заходи в Москві, рідкісними фотодокументами, зокрема, взятими з книги Володимира Гіляровського «На родине Гоголя» (1902 р.), а також унікальними репортажними записами відомого письменника та журналіста про Василівку, якою вона була наприкінці позаминулого століття.

У свою чергу, К.Д. Чернова прихильно поставилася до нашої пропозиції щодо створення в БУЛ «інформаційного представництва» музею-заповідника і пообіцяла укомплектувати та передати до бібліотеки в Москві тематичні добірки видань (буклетів, альбомів, листівок тощо), які розповідатимуть москвичам та гостям столиці про батьківщину М.В.Гоголя, вшанування там його пам`яті, запрошуватимуть до відвідин славетного музею-заповідника.

1 квітня опівдні відбулося врочисте покладення квітів на могилу Миколи Васильовича Гоголя на Новодівочому кладовищі від читачів та працівників Бібліотеки української літератури в Москві. Кошик з квітами, прикрашений виконаним в українському стилі декоративним написом — «Миколі Васильовичу Гоголю — від державного закладу культури м. Москви «Бібліотеки української літератури», було покладено поруч вінків від Міністерства культури Російської Федерації, Уряду Москви, митрополита Коломенського та Крутицького Ювеналія, Посольства України в Російській Федерації… Туди ж барвистими знаками неперебутньої любові до великого російського письменника, славетного сина України лягли численні букети шанувальників його творчості. Протягом усього дня люди йшли та йшли до Гоголя. Здавалося, ця гора квітів, що швидко наростала, вивищиться на рівень вознесеного над могилою мармурового погруддя нашого генія — і стане видною на весь білий світ, аж ген до рідної йому Василівки-Гоголевого, де до підніжжя пам`ятника йому так само рясно стеляться сьогодні квіти, принесені з усіх усюд.

Доля, страдницька смерть увінчали Миколу Гоголя терновим вінком.
Вдячні народи сплітають йому вінок безсмертя.
Слово його чарівне відкриває серця для краси, співчуття і віри.
«Не вмирає душа наша…»

Про це думалося на могилі Гоголя, де під склепінням московського весніючого неба, прозвучала світла молитва за упокій його душі — поминальну відправу служив настоятель храму Державної ікони Божої Матері Московської єпархії Микола Булгаков, який, дізнавшися, що ми з української бібліотеки, привітав нас українською мовою, й прозірливо, мудро сказав, що Гоголь, можливо, як ніхто сьогодні, єднає сьогодні наші народи. Отець Микола, як виявилося, не тільки великий шанувальник творчості свого великого тезки, але й сам літератор, член Спілки письменників Росії, гоголезнавець, автор книги про творчі та світоглядні шукання гоголеві. В розмові з працівниками бібліотеки він виявив бажання представити свою книгу в БУЛ.

Отже, наближення до Гоголя, нове відкриття та прочитання Гоголя в стінах Бібліотеки української літератури продовжуватиметься.

В започаткованому минулого року циклі презентацій «Російська україніка із фонду БУЛ» відбулося чергове представлення відеоматеріалів про життя української діаспори в регіонах Росії. Зокрема, були показані фільми, передані до бібліотеки українською громадою з Петропавловська-Камчатського та колективом українського хорового колективу «Вербиченька» (м. Нижнєкамськ, Республіка Татарстан).

До участі в презентації були запрошені представники московського товариства української культури «Славутич», регіональної громадської організації «Українці Москви». З представленими відеоматеріалами, а також із друкованими виданнями з фонду БУЛ, що мають причетність до питань життя українців на теренах Російської Федерації, ознайомились також співголова Об`єднання українців Росії — ректор Уфимської філії Московського відкритого педагогічного університету імені М. Шолохова В. Я. Бабенко та співголова ОУР В.Ф. Семененко, головний редактор журналу та сайту «Український огляд» В.Г. Гіржов.

Василь Якович Бабенко, зокрема, виявив бажання невдовзі передати до фонду БУЛ також і відео матеріали про життя української громади в Республіці Башкортостан, де, як відомо, напрацьовано чималий досвід налагодження української освітньої справи. Ведучий презентації «Російська україніка із фонду БУЛ» заступник директора бібліотеки української літератури В.Г. Крикуненко звернувся до представників регіональних громадських організацій сприяти надходженню до бібліотеки нових аудіо- та друкованих матеріалів про їх національно-культурну та освітню діяльність.

Обговорено також питання, пов`язані з можливістю проведення науково-практичної конференції з питань розвитку україністики в Росії, а також круглого столу «Ключ Гоголя», присвяченого 200-річчю від дня народження М.В. Гоголя.

Чергове засідання в клубі «Пісенні вечорниці», який діє при Бібліотеці української літератури в Москві, було присвячене 60-річчю від дня народження композитора і поета Володимира Івасюка (1949-1979), що прославив своє ім`я піснями «Червона рута», «Водограй» та багатьма іншими популярними творами. Посмертно творчість талановитого митця була відзначена Республіканською комсомольською премією ім. М. Островського (1988), Державною премією України імені Т.Г. Шевченка (1994), а нещодавно Володимир Івасюк був удостоєний високого звання Героя України.

Гості ювілейного вечора заслухали розповідь про життєвий та творчий шлях композитора, а потім переглянули документальні фільми, які донесли до нас його неповторний образ, а також пісні Володимира Івасюка в чудовому виконанні Василя Зінкевича, Назарія Яремчика, Софії Ротару, славетного ансамблю «Смерічка», з якими композитор перебував у творчій співпраці. І, як заведено в клубі «Пісенні вечорниці», слухачі час від часу ставали виконавцями — й тоді в залі у хоровому виконанні заживо лунали «Червона рута», інші улюблені пісні, створені В. Івасюком. Чудовим доповненням до святкової програми став виступ ансамблю «Купавушка», що ним керує ентузіаст української пісні в Москві Олена Карасьова. Дівчата виконали українські народні пісні, якими захоплювався композитор, з яких черпав снагу для створення своїх неповторних мелодій.

Кожен гість «Пісенних вечорниць» отримав од бібліотеки невеличкий пісенничок з текстами творів В. Івасюка, підготовлений ведучим клубу. А один з активістів клубу — Г.І. Погожаєв презентував скомпонований ним збірничок улюблених пісень зі світової класики у власних перекладах українською мовою. Його також допомогла оформити та невеличким накладом віддрукувати з допомогою власних технічних засобів бібліотека. Вдячний аматор тут же виконав для учасників «Пісенних вечорниць» кілька пісень із власного збірника.

Наступна клубна зустріч «Заспіваймо пісню веселеньку..!» (гоголівські вечорниці під Полтавою) відбудеться у великому залі БУЛ 25 квітня й буде присвячена 200-річчю від дня народження М.В. Гоголя. На цей літературно-музичний вечір за участю акторів, провідних солістів московських театрів запрошуються всі бажаючі.

17 березня в Бібліотеці української літератури у Москві відбулося чергове засідання клубу історико-культурологічного клубу «Родичі — Велика сім`я», що цього разу було присвячене 100-річчю від дня народження Олекси ДЕСНЯКА (1909-1942) — «нашого славного письменника» і «справжнього героя Вітчизняної війни» (П. Тичина) , автора романів «Десну перейшли батальйони», «Удай-ріка», «Тургайським сокіл» та інших творів, які стали помітним явищем в українському красному письменстві радянської доби.

За традицією клубу, пам`ять про відомого діяча української літератури представляв його нащадок, представник роду Руденків-Десняків внук письменника Олексій Руденко. Будучи москвичем, він старанно зберігає у своїй домівці все, що стосується життя і творчості свого діда: численні видання його книг, фотографії, матеріали про вшанування пам`яті письменника на його батьківщині — в рідному селі Бондарівка, що в Сосницькому районі на Чернігівщині, в селі Павлівка на Харківщині, де загинув і похований письменник. Олексій Руденко, котрий, як і його батько — відомий письменник, перекладач, журналіст, головний редактор журналу «Дружба народов» О.О. Руденко-Десняк, закінчив факультет журналістики Московського державного університету, працює в галузі сучасних інформаційних технологій, однак жваво цікавиться гуманітаристикою, вивчає історію та культуру Чернігівщини, яку вважає другою своєю батьківщиною, досліджує свій родовід, зокрема, життя та творчість, саму особистість Олекси Гнатовича Десняка. Тож його розповідь про діда-письменника додала чимало збережених родинною пам`яттю яскравих деталей і фактів до історико-літературної характеристики письменника, що її подав, відкриваючи зустріч, ведучий клубу «Родичі — Велика сім`я» літературознавець Віталій Крикуненко.

Зокрема, зазначалося, що грані таланту Олекси Десняка, який художньо дослідив у своїх творах події громадянської, Великої Вітчизняної воєн, сповнене трагедій і драм життя українського селянства, образно віддзеркалили проблеми соціального і морального вибору героями, взаємної обумовленості їх почуттів і діянь. І хоча на його творах виразно відбилася печать радянської епохи з її ідеологічними імперативами, все ж перечитувати романи, нариси, оповідання цього письменника й сьогодні вельми цікаво й повчально: як з огляду на їх пізнавальність, так і з художньо-естетичного погляду. Дослідники не випадково підкреслюють наближеність творчого методу Олекси Десняка до традицій прози Івана Франка, Михайла Коцюбинського, Андрія Головка, як також і росіян — Максима Горького, Олексія Толстого, Олександра Фадєєва. Не втрачає ваги авторитетна оцінка його творчості, дана класиком української прози Михайлом Панасовичем Стельмахом: «…З любов`ю і пристрастю творив Олекса Десняк. Він мав прекрасну письменницьку жагу. У його романах, повістях та оповіданнях ми не знайдемо вишуканих образів, витончених порівнянь, красивостей слова. Не ефектність, а правдивість, не зовнішній блиск, а проникнення у глибину, не хитромудрі сюжетні переплетіння, а хвилююча логіка подій, — цим характеризується творчість Олекси Гнатовича. Його поезія проростала із життя, як зерно проростає із землі. А коли письменник росте на живому земному грунті, він і в найбуденнішому віднайде високу поезію…»

З онукових вуст учасники засідання дізналися про маловідомі, ще не опубліковані факти з життя письменника, риси його характеру. Зокрема, й те, що, не зважаючи на офіційне визнання й високий статус одного з провідних українських радянських письменників, а в передвоєнний час очолював Львівське відділення Спілки письменників України, «дід не був обласканий радянською владою» і до кінця життя не мав власної домівки, винаймаючи з родиною кутки. За збереженими бабусиними споминами, Олексій Руденко повідав історію оточення та короткочасного дідового перебування в німецькому полоні (фільтраційному таборі) та його повернення в діючу Радянську армію: посивілий у жорстоких фронтових випробуваннях, геть змарнілий в концтаборі 33-літній письменник видав себе німцям за старого діда й був відпущений на волю як непридатний до будь-якої фізичної праці. А повернувшись у бойовий стрій, Олекса Десняк продовжив тяжку працю фронтового кореспондента, виявляючи справжнє геройство. Письменник загинув 25 травня 1942 року під час німецького бомбардування. Лише якихось чотирнадцять років відвела йому доля для літературної діяльності. Але написані ним книги залишилися з нами. Чимала добірка творів Олекси Десняка, зокрема, й у російських перекладах, зберігається в Бібліотеці української літератури в Москві. А цього вечора наша деснякіана поповнилася ще одним цікавим виданням — літературно-критичним нарисом Михайла Грицая «Олекса Десняк» (Київ, «Радянський письменник», 1984), що його подарував бібліотеці внук письменника.

Літературну естафету в роду Руденків-Десняків згодом підхопив син Олекси Десняка — Олександр ( 1936-2006), який згодом став не лише відомим перекладачем, літературо- і кінознавцем, головним редактором одного з наймасовіших літературно-художніх журналів «Дружба народів», але й засновником, а потім керівником Об`єднання українців Росії, головним редактором газет «Український кур`єр», «Український вибір», «Український огляд». То ж у «родинному» колі клубу «Родичі…» не могли не прозвучати й добрі згадки про сина Олекси Десняка, спогадами про якого поділився співголова правління Об`єднання українців Росії Валерій Фокович Семененко. А потім на численні запитання учасників зустрічі допізна відповідав онук і син письменників із роду Десняків — Олексій. Якому, з огляду на його безумовний літературний, журналістський хист було висловлене колективне побажання від клубного зібрання: відтворити те, що зберегла родинна пам`ять про його діда-письменника, на папері, опублікувати ті спогади. Аби пам`ять славного роду жила завжди…

Напередодні дня народження великого поета , 5 березня, в Бібліотеці української літератури у Москві, Шевченкіана якої, безумовно, належить до найбільших поміж книгозбірень Росії, відкрилася книжково-ілюстративна виставка, в якій представлено чимало раритетних видань «Кобзаря» з фонду БУЛ, творчість Т.Г. Шевченка-художника (академік грав`юри), праці українських, російських, зарубіжних шевченкознавців.

А 11 березня у Великій бібліотечній залі на вул. Тріфоновская, 61 відбувся великий святковий вечір, під час якого Московський театр Музики та Слова Володимира Лісового «Золотая лампада» презентував ліричну драму про Тараса Шевченка «Привіт тобі, коханий друже», складену за листами до нього від сучасників поета Григорія Квітки-Основ`яненка, Якова Кухаренка, Марко Вовчок, Василя Бєлозерського, Ніколая Курочкіна. Суттєво зазначити, що автор п`єси, член Спілки письменників Росії Володимир Лісовий працював над її текстами, користуючись джерелами нашої бібліотеки, підтримкою та консультаціями її працівників. А вже як керівник театру «Золотая лампада» автор залучив до гри у виставі чудових виконавців — народного артиста Росії та України, лауреата Державної премії СРСР Олександра Голобородька (письменник Григорій Квітка-Основ`яненко), почесного працівника культури м. Москви Володимира Праслова (кубанський отаман Яків Кухаренко), лауреата Міжнародного конкурсу Ларису Білан (письменниця Марія Маркович-Марко Вовчок, яку Т.Г. Шевченко лагідно кликав «донею»). Ролі Василя Білозерського та Ніколая Курочкіна вельми артистично виконав сам Володимир Лісовий. А музичний супровід майстерно здійснював лауреат Всеросійського конкурсу Сергій Іоров (фортепіано).

І хоч вистава йшла виключно українською мовою (за винятком фрагментів з листами від перекладача Шевченкової поезії російського поета Н. Курочкіна, котрий зворушливо і з любов`ю величав нашого Кобзаря «Тарасєнькою»), аудиторія, що в ній було чимало й не українців, корінних москвичів, сповна пройнялася змістом і духом вистави «Привіт тобі, коханий друже», бурхливими оплесками вінчаючи виступ кожного виконавця. Такому розумінню, звичайно, сприяли і блискуча гра акторів, і ретельно дібраний, сумлінно опрацьований автором п`єси літературний матеріал.

Відкриваючи святковий вечір, заступник директора Бібліотеки української літератури письменник Віталій Крикуненко представив урочистому зібранню укладений ним збірник «Венок России Кобзарю», в якому зібрано кращі, починаючи ще з прижиттєвих, поетичні посвяти росіян українському генієві. «Русской земли человек замечательный» — так містко схарактеризував у одному з них ставлення демократичної Росії до Шевченка поет Ніколай Некрасов. Слід сподіватися, що наступне видання цієї антології, — наголосив укладач, — поповниться й ліричною драмою нашого сучасника Володимира Лісового, прем`єрний показ якої слід зарахувати до творчих вдач нашого земляка з Липової Долини на Сумщині.

А після вистави святковий вечір продовжився вже концертними виступами задіяних у ній акторів. Олександр Голобородько з надзвичайним піднесенням прочитав безсмертне Шевченкове посланіє «І мертвим, і живим…», Лариса Білан та Володимир Праслов виконали пісні на слова Т.Г. Шевченка, а ще порадували публіку чудовим дуетом Одарки і Карася з опери Семена Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм». Московський поет Ніколас Кобзєв, який працює над перекладами з «Кобзаря», прочитав нові тексти з цього свого творчого доробку. А завершив творчий вечір композицією «Поэты России — Тарасу Шевченко. Поэтическое приношение» керівник театру «Золотая лампада» Володимир Лісовий, який ознайомив присутніх з поезіями Валентина Сорокіна, Ніколая Дорізо, Віктора Гончарова та інших російських поетів, представлених у згадуваній антології «Венок России Кобзарю».

В урочистостях взяли участь заступник голови правління Об`єднання українців Росії Валерій Семененко, голова правління московського товариства української культури «Славутич» Василь Антонів, заступник керівника Московської асоціації «Лугань» (земляцтво луганчан у Москві) Ганна Гапонова, представники інших земляцтв, читачі та гості Бібліотеки української літератури.

11 березня "Бібліотеку української літератури" в Москві відвідав Верховний комісар ОБСЄ у справах національних меншин Кнут Воллебек. В процесі візиту була проведена екскурсія по бібліотеці для комісара і осіб, що супроводжували його, в ході якої пан Воллебек ознайомився з історією створення Бібліотеки та з її фондами, роботою усіх підрозділів і їх співробітників, змістом поточних книжно-ілюстративних виставок.

Після екскурсії відбулася бесіда Верховного комісара і радників, що супроводжували його, з керівництвом бібліотеки. В процесі бесіди директор Бібліотеки Н.Г. Шаріна розповіла про співпрацю бібліотеки в своїй діяльності з Посльством України в РФ, Культурним центром України в Москві, організаціями українців Росії (в т.ч. регіональними), про популяризацію української мови і культури серед москвичів та гостей столиці. Пан Воллебек живо цікавився всіма аспектами роботи: "мовою" заходів і змістом книжкового фонду, національним складом працівників і їх громадянством, режимом роботи.

Верховний комісар високо оцінив роботу співробітників бібліотеки і побажав успіхів в їх подальшій діяльності.